Сон у нормі відбувається циклічно, приблизно кожні 24 години. Ці цикли називають циркадними ритмами. Вони перевизначаються кожну добу, найбільш важливим фактором є рівень освітлення.
Динозаври — надряд завропсидів, який з’явився близько 251 млн років тому. Динозаври були панівною групою наземних хребетних в мезозойську еру (тріасовий, юрський і крейдовий періоди), аж до масового вимирання 65 млн років тому. Описано понад 1000 видів. Рештки знайдені на всіх сучасних континентах. Поділяються на 2 ряди: птахотазові (Ornithischia) і ящеротазові (Saurischia), останні були предками птахів. Довжина різних видів коливалася від 0,35 до 35 м, вага — від 110 грамів до понад 100 т.
Традиційно «динозаврами» називають тільки динозаврів-нептахів. Найближчими великими спорідненими групами тварин є крокодили та вимерлі птерозаври.
Сутність і явище
Перехідні форми й декілька груп невеликих тероподів (більшість м'ясоїдних динозаврів), таких як орнітоміміди чи альварезавриди, напевно, були всеїдними.
Представники незвичайної групи тероподів, теризинозавридів, були рослиноїдними.
Спинозаври й пеліканімім («наслідувач пелікана»), можливо, їли рибу (на це вказують особливості черепів). Вони мали багато тонких зубів, як вважають, пристосованих для утримування слизької риби. Крім того, в пеліканіміма були складки шкіри на шиї, як у пелікана (звідки й назва).
Історія відкриття і дослідження
Гігантські кістки, котрі знаходяться іноді в землі, в часи античності вважали останками героїв епохи Троянської війни, у Середньовіччі й аж до XIX ст. — останками велетнів, про яких згадується в Біблії і які загинули під час всесвітнього потопу; на Далекому Сході їх вважали кістками драконів і приписували їм цілющі властивості.
Людина, котра спить, як правило, не розуміє, що знаходиться уві сні й тому не має змоги контролювати хід подій сну. Довільне пробудження зустрічається дуже рідко
У 1824 році президент Королівського геологічного товариства Вільям Бакленд виступив з доповіддю про знахідку, зроблену в 1815 році в юрських сланцях Стоунзфілда (графство Оксфордшир), що складається з декількох кісток і фрагмента «допотопної» тварини. Вдавшись до допомоги видатного фахівця з порівняльної анатомії Жоржа Кюв'є, Бакленд класифікував знахідку як останки гігантської хижої ящірки (лат. sauria) і, відповідно, назвав її мегалозавром — «величезним ящером».
У 1826 році Гедеон Мантелл, хірург з Льюїса (графство Сассекс), дійсний член Ліннеївського товариства, аналогічним чином представив у Геологічному товаристві знайдені ним зуби раніше невідомого виду, якому він дав назву ігуанодон (буквально «ігуанозубий») за схожість зуба з зубом ящірки ігуани. Він же у 1833 році описав гілеозавра — представника панцирних ящурів анкілозавра.